Чи можна розпестити грудну дитину? Це питання виникає в батьків уже в перші декілька тижнів, якщо дитина між годуваннями вередує, замість того щоб спокійно спати. Тільки-но візьмеш її на руки і походиш з нею по кімнаті, як вона замовкає, принаймні на якийсь час. Покладеш її в ліжечко, все починається знову. Однак не слід турбуватися. Розпестити дитину в перші шість місяців дуже важко. Цілком можливо, що малюк просто погано себе почуває. Якщо він припиняє плакати, коли ви берете його на руки, то, ймовірно, рух, тепло вашого тіла і тиск на животик змушують його хоча б на якийсь час забути про біль чи втому.

 

Якщо ви боїтеся розпестити дитину, то врахуйте, що це залежить від тих уроків, які малюк засвоює в перші місяці життя. Малоймовірно, щоб він у цьому віці вже сподівався на те, що найменші його побажання будуть виконуватися цілодобово. А саме в цьому і полягає розпещеність. Адже ми знаємо, що грудні немовлята не в змозі вгадувати наперед майбутнє. Вони живуть тільки сьогоднішнім днем. Тому вони не можуть сформулювати свою думку в такий спосіб: «От зараз я влаштую їм веселе життя і репетуватиму доти, поки вони не дадуть мені все, чого я захочу».

 

Головне, що засвоюють малюки в цьому віці, — це спільне почуття довіри (чи недовіри) до навколишнього світу. Якщо їхні бажання виконуються швидко і з любов’ю, вони відчувають, що цей світ — не таке вже й погане місце. Видатний психіатр Ерік Еріксон думав, що це почуття довіри становить стрижень характеру дитини. Тому на запитання, чи можна розпестити грудну дитину, відповідь буде «ні» — доти, поки вона не підросте настільки, щоб зрозуміти, чому не всі її бажання миттєво виконуються (напевне, ближче до 9 місяців). Краще задайте собі питання: як виховати в дитині почуття довіри до оточуючих?

 

Розпещеність після шести місяців. Із шестимісячним малюком батьки повинні вже бути обережнішими. У цьому віці в дітей уже минають кольки й інші причини фізичних нездужань. Зрозуміло, діти, яких не спускали з рук у той період, коли в них болів шлуночок, уже звикли до постійної уваги. Вони хочуть, щоб їх і далі носили на руках і весь час були з ними.

 

Візьмімо, наприклад, матір, яка не може ані хвилини винести, коли її малюк плаче, і постійно тримає його на руках, поки він не засне. До 6 місяців дитина враз заходиться плачем і починає тягнути до неї ручки, щойно вона покладе її в ліжечко. Поратися по господарству стає зовсім неможливо. Матері, звичайно, хотілося б вирватися з цього рабства, але, з другого боку, вона не може витримати, коли малюк плаче. Дитина, очевидно, відчуває, що мати роздратована і засмучена, і від цього стає ще вимогливішою. Порівняйте тепер цю ситуацію з тією, коли мати при першій же нагоді зі своєї ініціативи бере дитину на руки і носить її цілісінький день, навіть якщо вона не плаче.

 

Причини розпещеності. Чому ж у деяких батьків ростуть розпещені діти? Передусім, це найчастіше трапляється з першою дитиною. Для більшості людей первісток — це найкраща іграшка на світі. Якщо вже доросла людина втрачає розум від нової машини, то цілком природно, що грудна дитина цілком поглинає її увагу на багато місяців.

 

Але захоплення дитиною — це не єдиний чинник. Батьки схильні проектувати на первістка всі свої несправджені надії й острахи. Вони хвилюються, їх охоплює незнайоме досі почуття цілковитої відповідальності за безпеку і здоров’я безпомічного створіння. Плач дитини змушує їх негайно щось робити, але вони ще не знають, що саме. Коли народжується друга дитина, у них уже більше впевненості і почуття міри. Вони знають, що малюкові треба де в чому відмовляти для його ж власної користі, і вже не відчувають почуття провини, знаючи, що чинять почасти жорстко, але правильно.

 

Деякі батьки більше за інших схильні балувати своїх дітей. Одні почувають провину перед дитиною за те, що змушені довго працювати, або за те, що в якійсь ситуації розгнівалися на свого малюка. Другі дуже довго чекали дитину і підозрюють, що іншої в них уже не буде. Треті не надто певні себе і тому стають рабами свого нащадка. Хтось усиновив дитину і думає, що мусить тепер здійснити нелюдські подвиги, щоб завоювати її любов і довіру. Хтось вивчав дитячу психологію чи працював у цій галузі і вважає тепер за необхідне виявити свої професійні якості.

 

Хоч би які чинники відігравали тут роль, усі ці батьки так чи інакше ладні пожертвувати своїм спокоєм і власними правами у прагненні задовольнити всі бажання дитини. Це було б не так страшно, якби діти знали, що можна просити, а чого не можна. Але ж вони якраз і не знають цього. Вони, природно, очікують вказівок від батьків. Якщо батьки в чомусь сумніваються, то й дитина почуває себе непевно. Якщо батьки на перший же плач малюка відразу хапають його на руки, начебто станеться щось жахливе, коли він побуде хвилинку наодинці із самим собою, — і дитина відразу відчуває, що це справді щось жахливе. Що більше батьки потурають дитині, то вимогливішою вона стає. Якоїсь миті батьки починають протестувати, але потім знову почувають себе винними і знову беруться за своє.

 

Як перевиховати розпещену дитину. Що раніше ви виявили проблему (у період від 6 до 9 місяців), то легше буде з нею впоратися. Але для цього вам буде потрібно виявити силу волі і твердість, щоб сказати «ні» своїй дитині чи встановити для неї якісь межі поведінки. Щоб налаштувати себе належним чином, ви повинні пам’ятати: необгрунтовані претензії дитини і її підвищена залежність від батьків у майбутньому заподіють їй більше шкоди, ніж вам, і приведуть її до конфлікту із самою собою і з довколишнім світом.

 

Складіть і в разі потреби запишіть свій розпорядок дня, що потребуватиме від вас виконання хатньої роботи чи якихось інших обов’язків саме в той час, коли дитина не спить. Намагайтеся виконувати цю роботу дуже зосереджено, щоб це справило враження на малюка, та й на вас теж. Якщо дитина почне плакати і тягнути до вас рученята, поясніть їй спокійним і дружелюбним, але твердим тоном, що сьогодні вам треба зробити ось те-то і те-то. Хоча вона не зрозуміє ваших слів, проте завважить інтонацію вашого голосу. А тепер знову беріться до роботи. Перша година першого дня буде для вас найважчою.

 

Одна дитина краще звикне до змін, якщо мати спочатку буде поза полем її зору і вона не чутиме її голосу. Це допоможе їй відволіктися на якесь інше заняття.

 

Інша швидше адаптується, якщо вона принаймні зможе бачити матір і чути, як вона говорить з нею, навіть якщо її не беруть на руки. Коли ви принесете малюкові іграшку і покажете, як нею користуватися, або коли ви вирішите, що настав час трохи погратися з ним, сядьте долі поруч із малюком. Дозвольте йому видертися до вас на коліна, але тільки не беріть його на руки і не носіть по кімнаті, як раніше.

 

Зрозумівши, що ви не збираєтеся брати його на руки, він, можливо, сам відповзе від вас. Якщо ви не втримаєтеся і візьмете його на руки, то при найменшій же спробі спустити його додолу чи покласти в ліжечко він одразу ж рішуче запротестує. Якщо ж він вередуватиме, поки ви сидите поруч з ним на підлозі, згадайте про те, що у вас є інші справи, і візьміться за них.

 

У цьому разі ви намагаєтеся поступово, крок за кроком допомогти своїй дитині виробити вміння терпляче ставитися до розчарувань. Якщо вона не почне вчитися цьому змалечку (у віці від 6 до 12 місяців), то пізніше цей урок буде для неї набагато важчим.

 

Статья любезно размещена благодаря сайту http://tatufoto.ru/, который собрал море информации о стилях тату. На страницах сайта о татуировке, вы найдете подробные описания всех стилей тату и сможете ознакомиться с фото тату в каждом интересующем стиле.