Батьки теж людиУ батьків теж є свої потреби. У посібниках з догляду за дитиною, так багато уваги приділено потребам дитини — у любові, розумінні, терпінні, постійності, наполегливості, захищеності, товариськості, — що батьки під час її читання іноді відчувають фізичне й емоційне виснаження від тягаря клопотів, які впали на них. Складається враження, що в них не може бути ніяких життєвих потреб, окрім тих, що пов’язані з дитиною. І вони не можуть позбутися відчуття, що автор, стаючи тільки на бік дітей, у чомусь постійно звинувачує батьків.

 

Було б найвищою мірою справедливо відвести в цій книзі не меншу кількість сторінок і щоденним потребам батьків як у родині, так і за її межами. Батьки теж втомлюються, і їм теж хочеться хоча б зрідка, щоб їх похвалили. Догляд за дітьми — це тяжка праця. Треба приготувати їжу, випрати одяг, змінити пелюшки, прибрати в домі, розборонити задерикуватих дітей, втерти сльози, вислухати їхні малозрозумілі історії, взяти участь в іграх, почитати вголос книжку, яка не надто цікава для дорослої людини, походити по зоопарках і музеях, допомогти у виконанні домашніх завдань, витерпіти «допомогу» цих маленьких непосидьків, що плутаються весь час під ногами, сходити після роботи на батьківські збори, коли так хочеться відпочити, тощо.

 

Немає сумнівів, що виховання дитини — це невпинна і тяжка праця, нагороду за яку отримуємо не відразу. Ця робота часто недооцінюється, і ми постійно забуваємо, що батьки теж люди і що вони так само вразливі, як і їхні діти.

 

Певна річ, батьки заводять собі дітей не через своє прагнення до мученицького вінця, а тому, що люблять їх і хочуть, щоб вони виросли схожими на них, особливо якщо вони самі пам’ятають, як їх любили батьки, коли вони були ще зовсім маленькими. Доглядати за своїми дітьми, спостерігати, як вони ростуть і стають справжніми людьми, дає більшості батьків, попри тяжку працю, ні з чим не порівнянну радість. Перед нею тьмяніють усі інші наші досягнення.

 

Немає ніякої потреби в самопожертві. Багато свідомих молодих батьків, відчувши нову для себе відповідальність, гадають, що відтепер вони повинні відмовитися від своєї свободи і від усіх колишніх радощів, причому роблять це вони не з практичних міркувань, а просто з принципу. Інші просто потопають у своїх батьківських обов’язках, забуваючи про всі інші інтереси. Якщо їм навіть інколи щастить вийти з дому, вони потерпають від почуття провини, що отруює їм задоволення. Вони набридають друзям і одне одному. Через якийсь час вони починають відчувати себе немов у в’язниці і мимохіть виливають своє роздратування на дітей.

 

Прагнення повністю присвятити себе новонародженій дитині — це цілком нормальне явище для багатьох батьків. Але через якийсь час (як правило, через 2-4 місяці) необхідно знову розширити свій кругозір. Зокрема, треба приділяти увагу стосункам зі своїм партнером. Знайдіть час, аби провести приємні хвилини і години зі своїм чоловіком чи дружиною. Згадайте, як ви раніше дивилися одне на одного, усміхалися, говорили пестливі слова. Постарайтеся знайти час і місце для поновлення своїх сексуальних стосунків. Пам’ятайте, що теплі взаємини між батьками — для дитини найкращий спосіб засвоїти норми спілкування з іншими людьми. Це той урок, який вона візьме із собою у своє доросле життя. Нехай ваша дитина стане каталізатором нових стосунків між вами. Це піде на користь і їй, і вам.