Природні здібності і вихованняЧи вмієте ви контролювати себе? Багато книжок з питань виховання дітей створюють враження, що тільки від батьків залежить, якою виросте їхня дитина. Якщо добре попрацюєте, то й дитина вийде гарною. Ваш сусід, чий нащадок сама досконалість, мало не лускає від гордощів. А якщо ваше маля почало говорити пізніше або частіше вередує, то це, безперечно, тільки ваша провина.

 

Але це зовсім не так. Насправді в деяких дітей такий природжений темперамент, що їх буває важче заспокоїти, вони більш схильні до страхів, безтурботніші або впертіші і взагалі завдають більше клопотів своїм батькам. Якщо пощастить, у вашої дитини буде легкий характер, подібний до вашого. Коли темперамент дитини аж ніяк не збігається з вашими уявленнями й особистими якостями, то вам доведеться засвоїти кілька спеціальних прийомів, які допоможуть вашому малюкові розвиватися в оптимальному для нього напрямку, а вам дадуть змогу зберігати спокій. Наприклад, вам доведеться навчитися заспокоювати дитину при кольках у животі (хоча навряд, щоб ви мріяли про таке вміння все своє життя) чи допомагати їй переборювати свій страх і йти на певний ризик.

 

Втім, спеціальні навички — це ще не все. По-перше, ви повинні сприймати свою дитину такою, яка вона є. Як батько, ви маєте найпотужніші засоби впливу на розвиток її особистості, але при цьому йдеться зовсім не про тотальний контроль. Діти мають відчувати, що їх люблять. Тільки в цьому разі вони піддаватимуться впливу батьків і змінюватимуть свою поведінку в позитивному напрямку.

 

Сприймайте дитину такою, яка вона є. Що робити, коли ваша дитина відрізняється від образу, який ви собі заздалегідь намалювали в думках? Якщо ви не готові до цього, це може стати основною причиною непорозуміння між батьками й дитиною. Звичайно, у батьків теж є давно сформований характер, який вони не можуть змінити за одну ніч. Батьки з м’яким характером є ідеальними для виховання хлопчика з чутливою натурою, але їм буде важко давати раду енергійному і галасливому шибенику, якого вони за всієї своєї любові вважатимуть непосидливим і неслухняним. Якась інша подружня пара може легко впоратися з дівчинкою, яка на все реагує бурхливо, втім, відчує прикрість, якщо дитина виявиться тихою і задумливою.

 

Хоча батьки добре розуміють, що не можуть отримати дитину на замовлення, вони все ж таки через людську природу найчастіше плекають несправджені сподівання і, як наслідок, зазнають потім розчарування.

 

До того ж, коли дитина трохи підросте, вона може так чи інакше нагадувати нам когось із родичів, які колись отруювали нам життя. Так, наприклад, донька нагадає матері її молодшу сестру, з якою їй частенько доводилося чубитися. При цьому мати навіть не усвідомлює справжньої причини свого невдоволення. Батька може страшенно дратувати несміливість молодшого сина, але він ніколи не пов’язує цього факту з тим, що йому самому в дитинстві довелося зазнати чимало прикрощів, переборюючи власну сором’язливість.

 

Звичайно в таких випадках говорять про ступінь збігу сподівань, тобто про те, наскільки ваші сподівання, цілі, надії, мрії і припущення збігаються зі здібностями і темпераментом вашої дитини. Ступінь збігу сподівань відіграє важливу роль в успішності виховного процесу.

 

Проблеми, пов’язані з розбіжністю сподівань, найчастіше є причиною великих проблем у родині. Якщо, наприклад, ви хронічно не задоволені тим, що ваша дитина не виявляє здібностей до математики або недостатньо спритна, і витрачаєте багато часу, намагаючись зробити з неї те, до чого вона не схильна, можна гарантувати назрівання кризи у ваших стосунках з нею. Якщо ж ви сприймаєте і любите свого малюка таким, який він є насправді (а не таким, яким ви хотіли б його бачити), ваше спільне життя буде набагато простішим і щасливішим.

 

Чи можна зробити дитину розумнішою? Найкоротшою відповіддю на це запитання буде: і так, і ні. Фахівці в наші дні погоджуються з тим, що в середньому розумові здібності людини наполовину визначаються її генами, а наполовину — іншими чинниками, такими як харчування, хвороби та інші несприятливі обставини, а також, звісно, нагромадження досвіду в міру дорослішання. Йдеться тут про ті розумові здібності, що вимірюються під час проходження стандартних тестів IQ (коефіцієнт інтелектуальності). Але є й інші здібності, такі, наприклад, як здатність до спілкування (вміння розуміти інших, бути уважним слухачем), фізичні чи музикальні здібності. Вони також залежать і від спадковості, і від набутого досвіду.

 

Гени людини створюють, так би мовити, загальну схему її мозку. Вона наповнюється структурними деталями в міру становлення особистості. Гени спрямовують нервові клітини в окремі ділянки мозку і визначають основні типи взаємозв’язку між цими зонами. Досвід і навчання впливають на те, як кожна конкретна нервова клітина поєднується з іншими у свого роду мікросхему, забезпечуючи тим самим мислення.

 

Наприклад, якщо дитина вчиться говорити англійською мовою, певні нервові зв’язки в тій ділянці мозку, що відповідає за мову, посилюються. Водночас мозкові зв’язки, найбільш придатні для оволодіння іншими мовами (приміром, китайською), зникають через непотрібність.

 

Наскільки легко і швидко людина може засвоїти ті чи інші знання або навички, визначається генетично. У цьому розумінні гени можуть спрямувати індивідуальні здібності людини в якесь певне русло (наприклад, визначити логічний чи образний склад її мислення). Гени також установлюють межі тих здібностей, що досяжні для дитини. Наприклад, провівши цілий рік у Малій бейсбольній лізі, я жодного разу не потрапив биткою по м’ячу.

 

Багато хто з моїх пацієнтів уже чув цю історію. Мені здається, вона смішить їх і водночас переконує в тому, що не обов’язково домагатися досконалості в усьому, якщо хочеш досягти успіху в житті. Чи міг я навчитися попадати по м’ячу в результаті тривалих тренувань? Можливо, але це потребувало б неймовірних зусиль, і я все одно сумніваюся, що став би гарним гравцем.

 

Наявний у дитини досвід впливає на встановлення нервових зв’язків у головному мозку, але мозок, у свою чергу, відіграє важливу роль у визначенні того, до якого досвіду прагне дитина і що з цього досвіду їй подобається. Розумні батьки допомагають дітям виявляти і розвивати здібності і при цьому визнають, що для будь-яких здібностей існує межа і з цим необхідно рахуватися.

 

Чи можна виховати вундеркінда? Навчання приводить до фізіологічних змін у головному мозку. Але чи означає це, що ми можемо (і повинні) намагатися створювати вундеркіндів шляхом стимулювання їхніх здібностей і навчання? Процес навчання найбільш ефективний у тому разі, якщо дитина при цьому щаслива, спокійна, уважна й активна, а не тоді, коли їй дають купу холодних і нецікавих фактів. Найкращий досвід для дитини той, який вона радо сприймає. Щоб цей досвід дав малюкові користь, він повинен мати для нього сенс.

 

Ви можете самі визначити, наскільки той чи інший досвід має сенс для вашої дитини, з того, як вона при цьому всміхається, сміється, агукає або дивиться широко розплющеними сяючими оченятами. Грудні діти не розуміють слів, які вимовляють їхні батьки, але сам факт, що з ними говорять, має для них значення і сенс!

 

У рекламі багатьох товарів зазначається, що вони буцімто поліпшують розумові здібності дитини, і при цьому навіть робляться посилання на «наукові дослідження». Усе це явне перебільшення, коли не сказати простіше — неправда.